В математичній країні на початку числової прямої народився Нулик. Він був кругленький та задерикуватий. Він дуже пишався, що стояв на початку числової прямої, а всі інші цифри вишикувалися за ним.
Першою до Нулика прибігла Одиничка, але він не захотів подружитися з нею. Посміявшись з її носика, Нулик гордовито сказав: «Спочатку я!» і виставивши ніжку, додав: «Я,Я,Я, а потім ти!» І Одиничка перетворилася в дуже маленьке число: 0,0001.
Подібне траплялося з усіма цифрами, які приходили до Нулика. Він глузував з них, а потім перетворював на дуже маленькі числа... Світ навколо став мізерно-мікроскопічним. Двійку він обізвав довгошиєю гускою. Трійка була для нього зубатою потворою. Четвірку Нулик назвав одноногим стрибунцем...
Після такого спілкування цифри більше не бажали приходити до Нулика в гості. І він на довгий час залишився сам. Нулик намагався втішатися собою. Він казав «Я», зухвало вставляв ніжку і знов казав: «Я,Я,Я,Я...» (0,0000...) Але нічого не відбувалося. Нулик залишався нуликом... Врешті решт він почав розуміти, що сам по собі він є «абсолютним круглим нулем», схожим на дірку від бублика, або на чорну діру, що було ще гірше...Нулик дуже засмутився і навіть розплакався, але його слізки теж були пустими і лопалися, як мильні бульки!
Тоді Нулик заховав свою зухвалу ніжку, притулився до початку числової прямої і став просити про допомогу. Він навіть не знав, чи є хтось, хто зможе допомогти йому... Але враз над собою Нулик почув чийсь добрий, проникливий голос.
— Синку, я можу тобі допомогти!
Здивований Нулик підняв заплакані оченята і побачив Великого Математика.
— Чому Ти, такий Великий та Всемогутній, хочеш допомогти мені, нікчемному нулику?
— Саме тому, що ти зрозумів, ким ти є насправді. Саме тому Я бажаю тобі допомогти!
— Я образив всі цифри, насміхався з них... Я вигадував їм образливі прізвиська, але насправді я робив це із заздрості. Бо я не такий , як вони! Я трохи схожий на шестірку, але в неї є красива вигнута шия... Я трохи схожий на дев’ятку, але вона має чудову закручену ніжку... А вісімка! В неї аж два нулики... Але вони злиті і не розділяються! Ой, і що ж мені тепер робити?
Великий Математик усміхнувся:
— Все просто. Тобі треба навчитися бути слухняним! Спочатку, Нулику, ти підеш до кожної цифри і попросиш у неї пробачення! Потім Я розкажу тобі, що треба робити далі. Згода?
— Так, я згоден! — Вигукнув Нулик. — А якщо я стану дуже-дуже слухняним, то зможу вирости і стати вісімкою, або шестіркою чи дев’яткою???
— Ні, ти завжди будеш нулем!
— Нулем? ...О-о-о, як же мені сумно! Адже я нікчемна дірка від бублика... Або чорна діра... — похнюпився Нулик.
Великий Математик взяв малого нулика на руки й підняв його високо-високо вгору.
— Подивись, яка велика наша Математична країна! А ти, Нулику, дуже потрібний Мені, як нулик! Якщо ти будеш мені слухняний, якщо подружишся з усіма цифрами, всі разом ми зробимо дуже великі та важливі справи!
Нулик тихенько принишк у долонях Великого Математика. Він думав... По хвильці він прошепотів:
— Дякую! Я вірю, що потрібний Тобі! Я дуже хочу навчитися бути слухняним і разом з усіма зробити щось важливе...
І вони рушили по числовій прямій. Ось і будиночок одинички. Нулик тихенько постукав. Одиничка насторожено висунула свого носика, але побачивши, що біля Нулика стоїть Великий Математик, радісно вистрибнула на доріжку.
— Пробач мене... — чемно вклонився Нулик. — Я погано говорив про тебе... Насправді ти струнка і дуже спортивна! Дозволь подружитися з тобою.
— О, дякую! — зраділа Одиничка, з вдячністю поглядаючи на Великого Математика. — Я згодна з тобою дружити, Нулику!
Нулик взяв Одиничку за руку й сказав: «Спочатку ти!». Він виставив ніжку й додав: « а потім — я». (1,0) Але нічого не відбулося...
Нулик запитально поглянув на Великого Математика.
— Синку, ти знову поспішаєш! Візьміться за руки і покружляйте в математичному вальсі.
Нулик та Одиничка почали весело танцювати. І, о диво! Біля них з’явилося дуже гарненьке число десять (10).
— Ну що, чи до вподоби вам математичні танці?
— Дуже! — Вигукнули друзі.
— Тоді наші заняття ми обв’язково продовжимо. — сказав Великий Математик. — А зараз ми з Нуликом рушимо далі, бо йому треба помиритися та подружитися зі всіма цифрами.
— До зустрічі! — радісно помахали Одиничка та Десятка.
Отак у Нулика почалося нове життя. Він навчився слухатися Великого Математика і справді став Його улюбленим синочком! А Великий Математик навчив Нулика та його друзів танцювати математичні танці і водити хороводи, робити гімнастичні та акробатичні вправи в залах додавання, віднімання, ділення та множення. Всі разом в математичній країні вони і зараз роблять великі та важливі справи!
Ви можете завітати до них у гості і побачити все самі!
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Один день из жизни школы боевых искусств - Наталия Минаева Меч. Это интересно
Древнейшие бронзовые мечи (9-8 вв. до н.э.)
Рубящее и колющее длинноклинковое (до 1,5 м.) оружие с прямым обоюдоострым клинком. Бронзовый меч появился во 2 тысячелетии до н. э., железный - в начале 1 тысячелетия до н.э. Длина их была не более 70 см. Эфес меча состоит из рукояти, гарды (обычно типа крестовина) и головки. У некоторых мечей гарда может иметь форму круга, а головка представлять собой набалдашник. В качестве дополнительных элементов защиты руки отдельные мечи имеют дужки и лангет (небольшой щиток для защиты большого пальца). Рукоять обычно делается из дерева и оплетается проволокой (либо выполняется целиком из металла). Головка представляет собой металлический шарик, который может иметь шляпку (расклепанный конец хвостовика).
Крестовины меча двоякого рода: прямые и с опущенными концами. Меч с крестовинами второго типа наиболее пригодны для рубки с коня. В процессе развития, в зависимости и от оборонительного вооружения, и от приемов боя, форма меча изменялась.
Заподноевропейский меч 15-16 вв.
После падения Римской империи и до выделения рыцарской конницы в главную ударную силу на поле брани, то есть в период с 6 по 10 вв., длинный меч стал массовым оружием во всем регионе. Ведущим типом меча в этот период стал каролингский, названный так в честь правящей во Франции династии Каролингов. Такие мечи, широко распространенные во всей Европе, были длиной 80 - 90 см, шириной 5-6 см и имели прямой клинок, который мог быть как обоюдоострым, так и иметь одностороннюю заточку и скошенное в одну сторону острие.
Скандинавский меч, который еще называют норманским, очень хорошо подходил рослым и физически сильным викингам. Он был достаточно толстым в поперечнике, имел очень массивный противовес (у некоторых мечей размером почти с кулак) и небольшую гарду (или вообще не имел ее). Некоторые мечи имели на навершии крюк или небольшой крюкообразный клинок, которым можно было атаковать противника, уведя в сторону его меч основным клинком.
Мечи 9 - 10 вв. имеют ровный широкий клинок, закругленный к концу, и являются только рубящим оружием. Мечи 11 - 12 вв. с заостренными концами и слегка сужающимися книзу клинками имеют значение не только рубящего оружия, но и колющего. Мечи изготовляли из железа и сварочного булата. В конце 12 в. рукоять меча удлиняется настолько, что позволяет действовать двумя руками. В этот период мечи имеют заточенные у острия клинки, способные проникать сквозь сочленения доспехов.
Ножны у меча деревянные и покрываются кожей или материей и привязываются к поясной портупее на перевязи, каждый конец которой, разрезанный на ремни, образует плетеное кожаное кольцо.
Ремни эти обычно покрыты бархатом, шелком и шиты золотом, а иногда украшены финифтью. К этому времени относится появление рыцарского оружия. Рыцарские мечи выделяются своей красотой, считаясь благородным оружием. В продолжение месяцев их оставляли лежать на алтарях, они участвовали в литургии, их благословляли священники и даже освящали. Лучшие хранились в сокровищницах монастырей под алтарями, на могилах своих бывших владетелей. Им дают имена, как это делалось еще во времена Каролингов; при инвеституре, короновании, посвящении они участвуют в церемонии в силу строго соблюдаемого завета. Их происхождению часто приписывали сверхъестественный характер; некоторые из них якобы обладали волшебными свойствами.
В первой четверти 14 в., после внедрения латного доспеха, клинок рыцарского меча стал длиннее, что увеличивало силу его удара и дистанцию. Так появился полутораручный меч, сначала в Германии, потом - в Англии, затем - в остальных странах Западной Европы.
Европейский меч 14-16 вв.
Классический рыцарский длинный меч окончательно оформился к 13 в. Средняя длина его клинка составляла 75 - 80 см, максимальная - 90 см. меч был плоский, шириной 5 см и имел долы. Гардой служила простая перекладина, дужки которой могли незначительно загибаться вверх. Рукоять, рассчитанная на одну ладонь, имела в длину 10 см. Заканчивалась она навершием-противовесом, которое очень часто использовалось как тайник для хранения какой-нибудь христианской реликвии, повышающей "святость" меча и боевые качества его владельца. Поэтому рыцари навершие в бою не использовали. Вес меча составлял 1,25 - 1,8 кг.
В настоящее время, согласно европейской классификации, под коротким мечом понимается меч длиной до 60 см (2 фута), длинным - от 60 до 115 см (2 - 3,5 фута), полутораручным - 115 - 145 см (3,5 - 4,5 фута), двуручным - больше 5 футов, то есть 152 см. Клинок последнего был шириной 5 - 6 см. Длина его рукояти составляла около 30 см, весил он от 3,5 до 5 кг. Двуручный же "тяжелый меч" весил до 8 кг и мог доходить в длину до 2 м.
Русский меч
На Руси меч являлся дорогостоящим предметом вооружения, часто передавался от отца к сыну. Мечи 10-12 вв. имеют клинок длиной около 100 см, шириной 4 - 6 см, толщиной средней части клинка 3 - 6 мм. Переход в 14 - 15 вв. от кольчуги к наборным доспехам повлиял и на эволюцию меча. Доспехи в бою легче было проколоть, чем разрубить. Поэтому прежнее рубящее действие меча заменяется в 14 в. на колюще-рубящее. Мечи становятся длиннее (до 120 - 140 см). Их рукоять делают большой, крестовину - прямой и длинной (до 26 см). На клинке меча появляются трехрядные долы
